Ось і закінчилась наша практика у школі. Останній, завершальний день майже нічим не відрізнявся від попередніх. Проте цього разу ми прийшли трохи раніше, щоб для профорієнтаційного заходу підготувати газету.

Хоч нашвидкоруч, але газета вийшла гарна, яскрава та пізнавальна. Учні бачили як ми її робили, Тоді вже готовою показували старшокласникам і розповідали про наш університет. По закінченню, плакат висів у холі школи та грів погляд нам - студентам. Усі бажаючі, учні і батьки можли підійти та більше дізнатись про КУ ім. Б. Грінченка.
Коли ми прийшли на урок до 4 класу, я звернула увагу, що в класі дуже мало дітей. Звичайно п'ятниця, напередодні свята, можливо батьки зробили подарунок свої дітям - вихідний. Виявляється, у якогось хлопчика день нарождення і він запросив майже увесь клас на своє свято, а ті, хто залишились на уроках, йому не друзі, дивно.

Діти захотіли трохи відійти від програми і запропонували вчителю намалювати квіти, зробити такий подарунок бабусі чи мамі. Хороша ідея, якраз до 8 березня. Переважно на синьому полотні малювалися білі квіти, дехто робив градацію. Результати досить непогані.

Отже, можу сказати, що ця практика мені сподобалась. Всі ці події для мене були нові, цікаві та повчальні. І обов'язково, для себе винесла корисне, багато що зрозуміла. Робота вчителя - важка робота, в першу чергу потрібно над собою працювати, багато знати, любити дітей і знаходити до них особистий підхід. Можливо на початковому етапі я би ще хотіла спробувати вести уроки у школярів, підучившись та підготувавшись краше, проте в подальшому не хочу працювати у школі. Це не є моєю професією мрії. Йде багато сили, емоцій, нервів, робота вчителя дуже виснажує, але і вимагає поваги та визнання (якщо це справжній вчитель).
І ось, на хорошій ноті, закінчилась наша подорож у минуле в іншому статусі, однак це тільки початок...

На мою думку, це був найголовніший день за всю практику, за ці дві неділі. Нарешті ми працювали з дітками! До того, ми просто сиділи на уроках, спостерігали, аналізували, знайомились з учнями, але ось з'явилась можливіть провести майстер-клас та особисто поспілкуватися з дітьми, вже у вигляді починаючих вчителів.
Ми з дівчатами зійшлись на тому, що вб'ємо одразу двох зайців, проведемо майстер-клас і тести разом. Чомусь від цього дня я очікувала більшого, але навіщо було очікувати?! Звичайно, це для нас було вперше, щось таке незвичайне, цілий клас саме тебе слухає. Це все чудово, проте тепер я чітко бачу наші недоліки, окремо свої недоліки, те що мені не сподобалось у цьому процесі. Ми тільки вчимося і на свої помилках треба удосконалювати свої вміння та навички.

По-перше, нам треба було чітко сформувати план своїх дій, окремо між нами і окремо перед дітьми, чітко говорити, що їм потрібно зробити. На прикладі звичайних тварин (зразки самі робили), учням потрібно було спочатку намалювати ескіз неіснуючої тварини, якої немає в природі, придумати самому, а потім прикрашати різниму крупами, ватою, сірниками, стружкою від кольорових олівців, можна було крупи розмальовувати фарбами, коротше кажучи - чим хочеш, дали повну та безмежну волю фантазії. Завдання цікаве, творче, але тут ми спідкнулись з іще однією проблемою.
По-друге, для дітей робота з крупами та фактурою була вперше. Напередодні ми спілкувалися із вчителем, все обговорювали, начебто все було добре. Діти малі, 3 клас, кардинально по-різному реагували на завдання. Комусь було цікаво та із захопленням фантазували, хтось був нейтральний, не зовсім знали, що їм малювати, а комусь зовсім не подобалось, бубніли собі під ніс: "Навіщо ми це робимо?! Це складно і взагалі не цікаво!", хоча працювали і кінцеві результати були доволі хороші, деякі просто раділи, що математики не буде, а замість неї будуть закінчувати роботи.

Спочатку діти соромились нас, все перепитували у Вікторії Миколаївни, а потім звикли до нас, і вже не відставали, просили допомоги, показували своїх тваринок та із задоволенням вигадували різноманітні історії про них.

Ось такі яскраві та незвичайні роботи юних талантів.

Проте був ще один момент, який мені не сподобався. Нам потрібно було обрати по одній дитині, щоб провести опитування. Було п'ять обранців, так званих щасливчиків, з якими ми спілкувались. Тут почався деякий хаос, хто ще закінчував свою неіснуючу тварину, хто вже закінчив і робив що хотів. Мені здалось, що іншим дітям теж було цікаво, що ми робимо, чому саме ці обранці. Часто підходили, дивились, слухали, хотіли відволікти увагу на себе, показуючи тваринок. А з іншого боку, як можна було по-іншому вчинити? Вивести дитину в коридор і там проводити тести - нісенітниці. До того ж вчитель була присутня на уроці, все бачила, але нічого не казала.
Отже, таким був день, коли я (разом з дівчатами) вперше проводила майстер-клас перед класом малих дітей. Були хороші моменти, були й недоліки. В майбутньому я буду звертати увагу на такі недоліки й помилки, виправляти і вдосконялювати.
По закінченню уроків, ми сфотографувалися на пам'ять з дітками і їхніми роботами. Сподіваюсь, їм сподобались ті два уроки, які ми проводили і завдання, яким займались.

Початок нового тижня - нові можливості, нові враження.

Ми знову повернулися до 4 класу, в якому були в перший день практики. Деякі хлопчики запам'ятали нас, активно вели себе на уроці, часто з нами говорили, хвалились своїми малюнками. Забавні такі. Але цього разу діти і справді вели себе на уроці занадто активно, неспокійно, навіть були суперечки між собою.

Учні продовжували малювати пейзаж, який почали на попередньому уроці образотворчого мистецтва. Тепер я зрозуміла, пейзаж будиночку з вежею, огорожею, деревами і квітами у техніці пуантелізму, висів на дошці як зразок. Діти в принципі і не знають що таке пуантелізм, малювали звичайною технікою, якою вміють. Мені не зовсім сподобався такий метод викладання. По-перше, це збиває з пантелику, по-друге, діти повністтю змальовують зі зразка, а це в свою чергу не дає змогу думати, розвивати свої думки, фантазувати. Хоча були діти, які відходили від зразка, намагались виділитися, намалювати свій пейзаж, проте основа все ж залишалась.

Як я й хотіла, я побачила кінцевий результат. Всі бажаючі могли вішати свої малюнки на дошці. Роботи гарні, яскраві, у деяких навіть простежується свій стиль, багато талановитих дітей, які цілком можуть продовжувати займатись мистецтвом.